Ми з моїм чоловіком Павлом живемо разом уже багато років. У нас син і прекрасна донька Марічка . Коли наш Василь привів до нас додому свою дружину, Софію, я не дуже була задоволена нею, зізнаюся чесно, вона зовсім нічого не вміла робити, не була привчена до роботи по дому. Ми з чоловіком завжди були вимогливими до дітей. З дитинства привчали їх до роботи, наприклад, щоб моя донька, досягнувши віку Софії, могла спокійно робити всі домашні справи. Моя невістка практично нічого не вміла. Але я мовчала, бо Софія — си рота.
Будинок у нас великий, тому ми з чоловіком Павлом одразу синові сказали, мовляв, нехай поживуть у нас, якщо хочуть, місця начебто вистачало, бо шкодували не так його дружину, як свого Василя, адже розуміли, що йому треба буде платити за житло. , а це означало, що йому доведеться більше працювати. Наша дочка дуже потоваришувала з дружиною Василя. Коли я спробувала висловитися щодо свого невдоволення Софією, вона відразу захистила її. Мені це не дуже сподобалося, адже вона моя рідна дочка, мусить розділяти мої погляди, тим більше в таких речах. А потім, зрештою, я почала мовчати, бо ні мої власні діти, ні мій чоловік мене в цьому не підтримували жодного разу.