З нами по сусідству мешкає багатодітна сім’я. Там не три дитини, не п’ять, а більше, навіть не порахувати. Сусідам шкода їхніх малюків, тому хто чим може допомагає. Одні допомагають продуктами, інші одягом, дехто навіть дає гроші. Багатодітну маму звуть Люда. Вони із чоловіком одружилися приблизно дванадцять років тому, а вона вже 11 років у декреті. А зараз вона знову ваrітна. Її чоловіка всі знають як алкоrоліка, безробітну та безвідповідальну людину. Він допомагає дружині нічим. Люда і по дому все робить сама, і з дітьми порається сама. Все на ній. Вона ледве встигає за маленькими дітьми, відносно дорослі залишаються без нагляду, у втраченому стані. Діти у Люди хороші, спокійні та товариські. Тож і сусіди їх так люблять. Щоправда, сором’язливими їх не назвеш. Вони можуть постукати у двері, коли їм захочеться, і попросити поїсти.
Та й у цьому їх не зви нуватиш. Вдома нічого немає. У нас є одна літня сусідка, Тетя Маша, так до неї вони ходять і вночі. Жінка похилого віку, у неї немає рідних, тому вона рада навіть таким гостям. І ми з чоловіком не залишаємось непричетними у допомозі їм. Я математик, а чоловік – філолог. Обидва допомагаємо їм із домашніми завданнями. Щоправда, чоловіка іноді дра тує їхню часта присутність у нашому домі, але він жодного разу ще не відмовив їм. Просто вони заходять до нас, коли їм заманеться. Відразу після школи, пізно вночі, якщо Люда кудись пішла. Ми вже звикли, що вони стали частиною нашого життя. Але одного разу до мене прийшла наша сусідка з другого поверху та повідомила, що вирішили зробити Люді подарунок.