— ти повинна бути вдячна, що я взяв тебе з дитиною, — сказав чоловік, що живе в моїй квартирі. Після цих слів моє життя повністю змінилося.

Я росла без батька. Виховували мама з бабусею. І з самого дитинства мені вселяли-жінка з дитиною не потрібна нікому. Як приклад, наводили мою маму. Заміж я вийшла в двадцять років. Але спільне життя не вийшло, і через чотири роки я, вже з дитиною, повернулася до мами з бабусею. Нехай я і мати-одиначка. Нехай я жодному чоловікові не потрібна. Але я була налаштована домогтися гідного життя без чоловіка. Благо мама з бабусею із задоволенням сиділи з дитиною. Це дало мені можливість довчитися у вузі, почати працювати і робити кар’єру.

Минуло вісім років, і я домоглася певних успіхів. У мене власна квартира і автомобіль. І робота-важка, але прибуткова. У минулому році познайомилася з хлопцем. Через півроку ми зіграли весілля. Мама з бабусею були на сьомому небі від щастя. А на зятя мало не молилися — а як же, той узяв жінку з дитиною. Його стосунки з донькою були нормальні, майже дружні. Мене ж спільне життя трохи напружувало. Але я сподівалася, що стерпиться — злюбиться. Іноді мені навіть доводилося поступатися, щоб не доводити до сkандалу. Але одного разу він заявив:

— Ти мене не kритикувати, а дякувати зобов’язана, раз я одружився на тобі. Багато беруть дружину з дитиною? — Так, чоловік мій, давай розбиратися. Квартира, де ти живеш, моя. Машина, на якій ти їздиш, моя. Ти в цей будинок нічого, крім своїх ганчірок, не приніс. Так хто ж кого взяв? — Виходить, що я альфонс?! — розлютився він. Схопив свої шмотки і втік до своєї мами. Сkаржитися. Та подзвонила моїй мамі, теж сkаржитися. Мама вже подзвонила мені. І почала голосити: — Як ти могла таке мужику сказати…? — Могла. І повторю. А тобі пора зрозуміти, що я вже давно виросла. І сама можу вирішувати свої проблеми. З мужиком або без. І передай своїй сватті -якщо її син, протягом тижня, не прийде просити вибачення-подам на роз лучення…

Leave a Comment