У 38 років мені пощастило: до нас в міCто на заробітки приїхав самотній чоловік; він покликав мене заміж з дорослою дочкою. Дмитро був небагатий: його батьки жили в селі, частину заробітку він перераховував їм, говорив, що у них навіть немає на хліб. Ми стали жити у мене, в шлюбі 20 років майже прожили, за весь цей час я жодного разу свекрів не бачила; коли чоловік їздив до них, мене брати з собою не хотів. Одного разу прийшли ми з гостей, де друзі відзначали ювілей свого весілля; чоловік вже такий веселенький був після посиденьок, вдома раптом засмутився і сказав: «Не можу я так більше — все життя від тебе таємницю ховав». Стала його просити, щоб він все розповів — душу полегшив. Його розповідь привела мене в повне здивування. Чоловік, розповідаючи, заснув, а на наступний день вибачався за свою таємницю, говорив, що щиро любить мене, просив вибачити його. А всередині мене ніби все охололо за цю єдину ніч.
Я довго перед цим думала, але все-таки вирішила написати свою історію. На душі важко, можливо, читачі допоможуть розібратися в ситуації, яка склалася в моєму житті.Подруг у мене мало і їм не до моїх проблем зовсім зараз, кажуть, що я просто думаю, що весь світ повинен обертатися навколо мене, але так не буває, тому що така вона життя, зовсім непередбачуване. А мені дійсно зараз непросто.Мені скоро 60 років. Перший раз я вийшла заміж, народила дочку, життя з чоловіком не складалася — мабуть, ми поспішили і з одруженням, і з дитиною. Йому хотілося гуляти, а я такого зовсім не розуміла, довелося розлучитися.До сих пір дякую своїх батьків: вони подбали про мене з донькою, купили нам двокімнатну квартиру. Але все ж у мене довго особисте життя не складалося після того, ніхто всерйоз до мене не ставився.Мені пощастило в 38 років, коли доньці було вже 17 років. Став за мною доглядати приїжджий чоловік: він просто приїхав до нашого міста назавжди, жив в гуртожитку, на рік молодший за мене. Я давно забула, що таке троянди на побаченні, і подарована коробка цукерок. Мене один раз так потішив колишній чоловік, і то один раз, а тут — при кожній зустрічі наречений Дмитро приносив три великі троянди. У спілкуванні він мені розповідав, що одружений ніколи не був, батьки живуть далеко, він відсилає частину грошей, так як в їх селі зарплати і пенсії мізерні.
Звичайно ж, я чекала пропозиції вийти заміж, але Дмитро не поспішав, зате із задоволенням оселився у мене вдома. Дочка до того часу поїхала до моїх батьків, щоб вступити до інституту. Квартира порожня, мені веселіше і спокійніше, самотності немає. Розписалися лише через три роки — на цьому я наполягла.Дмитро періодично їздив до своїх батьків: вони до сих пір живуть в своєму маленькому селі, свекрусі 84 роки, свекру — 86. Мене з собою він ніколи не брав, говорив, що там нудно, краще ми з ним на море будемо їздити. А я і не сперечалася. З свекрами бачилася тільки по скайпу, та й сильно не спілкувалися, так тільки: «Здрастуйте — до побачення!».
Я дуже хвилювалася, що у нас не було дітей, не склалося, на жаль. Але чомусь Дмитро не хвилювався зовсім з цього приводу, говорив, що діти — це не головне в сімейному житті. Довго я не розуміла його небажання мати дітей, як всез’ясувалося в один вечір, три роки тому.Прийшли ми з гостей, де друзі відзначали ювілей свого весілля; чоловік вже такий веселенький був після посиденьок, будинки раптом як заплаче і каже: «Не можу я так більше жити у брехні, все життя від тебе таємницю ховав». Стала його просити, щоб він все розповів — душу полегшив.Його розповідь привела мене в повне нерозуміння. Майже два десятки років я нічого не знала. І навіть не здогадувалася про те, що Дмитро не говорить всієї правди.
Виявляється, в тому селі, де живуть у нього батьки, у нього є колишня сім’я — дружина і двоє дітей. Одружився він відразу після армії, народилися погодки — два сина. Дружина постійно сперечалася з ним з приводу грошей і способу життя: майже як у мене в першому шлюбі, коли чоловік любив відпочивати і гуляти.Розлучилися, він платив аліменти, але їх теж виявилося мало для дітей. Чоловік вирішив виїхати на заробітки і подалі від колишньої родини, правда, перед виїздом втратив паспорт, а коли його відновили, то печаток про шлюб і розлучення вже не було, та й діти були не вписані.
Ну що ж — з чистим паспортом, як з чистою совістю: пора в нове життя.Перед виїздом на заробітки Дмитро домовився з дружиною, що він їй буде неофіційно платити аліменти, просто надсилати з заробітку. А мені казав, що батькам висилає. Але і це ще не все. На заробітках він вирішив, що знайде собі жінку, у якої вже є квартира — що ж по гуртожитках постійно тіснитися?Знайшов одну жінку тоді, як і планував, розповів їй всю правду — що був одружений, діти є, але та попросила піти відразу, як тільки дізналася про все. А тут я підвернулася якраз, він вирішив мені нічого не говорити про минуле. Тим більше я потрібна йому була заради квартири: будинок порожній, господиня хороша, одружитися він не збирався, навіть не любив тоді мене. Тільки, одружившись, він відчув, що якісь щирі почуття до мене прокинулися: Дмитро щиро полюбив мене, але було вже пізно щось мені розповідати; вирішив, що буде краще, якщо він буде мовчати про все.
Ось так і жили весь цей час: я нічого не знала, а чоловіка все більше мучила совість. Він їздив, відвідував дітей, пересилав їм гроші, а коли з’явився комп’ютер — таємно спілкувався з дітьми, які вже самі виросли. Чоловік розповів цю історію, заснув, а на наступний день все переді мною вибачався за свою таємницю, говорив, що щиро любить мене, жити без мене вже не може. А всередині мене ніби все згасло, все це мене так засмутило. Значить, всі ці троянди і залицяння до весілля були помилковими, заради користі? І як він міг мені говорити неправду всі ці роки?Минуло вже три роки, ми живемо разом, я розумом розумію, що все добре, але душа стала тверда, як камінь. Чоловік зі мною дуже уважний, а я як лід — холодна, ніякого бажання у мене немає навіть спілкуватися з ним щиро, не знаю, як ожити.Я стала не любити троянди; мені здається, що будь-який комплімент або визнання в любові від мого Дмитра — неправда. Я його щиро люблю, але ніяк не змирюся з цією таємницею: і що дружину з дітьми приховав, і що одружився, не люблячи. Як себе змінити і забути про все — я вже не знаю. Сумно, дуже, мені прикро досі.
Що зробити мені, або краще розлучитися, хоча і на старості років?