Діти в дитбудинkу завжди знущалися з Вані і казали, що до нього мама прийшла, а той стрімголов біг до вікна і проливав сльози розчарування. Але якось до нього прийшла вихователька і сказала, що треба поспішати, бо до нього прийшла мама. Ваня ледь непритомнівши не впав від радості.

– Вань, до тебе там мати заявилася! Тобі треба бігти! Дитдомівські дітлахи стовпилися навколо Ваньки і хитрувато поглядали на нового учня. Ваня з’явився у дитбудинkу №3 лише кілька місяців тому, але незважаючи на це у нього вже з’явилися тут вороги, які його не тільки ненавиділи, а й робили йому гидоту. Та й на що хлопчик розраховував, коли після того, як тільки потрапив до дитячого будинkу, він зневажливо оглянув його вихованців і повідомив: — Це ви з дитбудинkу, а мене мусить скоро матуся забрати, ви мене зрозуміли? Я не сирота, маю, на відміну від вас, матір. Хлопчисько не звертав уваги на всі знущання і не переставав стверджувати, що його скоро забере мати і він назавжди покине стіни дитбудинkу. Такий вислів діяли на мешканців дитбудинkу, немов на розлюченого бика червона ганчірка. Діти домовилися, що весь час йому повідомлятимуть, що прийшла його матуся.

Вони отримували величезне задоволення, коли спостерігали за тим, як Ваня мчить стрімголов до найближчого вікна. Потім він довго стояв, вдивляючись у вікно, сподівався на те, що мати прийшла за ним і зараз помахає йому рукою. Однак матері не було, а за спиною хлопчика лунали злісні сміхи. У такі хвилини хлопчик тільки сильніше притискав до себе іграшкового цуценя, яке служило єдиним нагадуванням йому про будинок. Вані частенько ночами снилася мати такою, якою вона була ще тоді, коли не опухла від п’янок, якою вона стала після nохорону тата, а молодою і красивою. — Любий, ти поки що побудеш у дитячому будинkу, а я пройду ліkування, — казала вона синові, коли залишала його в дитбудинkу, — тобі там буде краще, ніж удома, там у тебе з’являться друзі та нові іграшки.

А коли мене вилікують , я обов’язково за тобою приїду . Час минав, але мати не поспішала за сином. Співробітники дитбудинkу нервово відмахувалися від Вані, коли він їх просив, щоб вони зателефонували його матусі та відповідали: «Забудь про неї, ти їй не потрібен!» Пройшов один, потім два, три, чотири роки. Ваня весь час дбайливо зберігав крихітне фото матері, яка зі знімку йому казала: «Я обов’язково за тобою прийду синочок». З кожним роком надії на те, що мати його забере, залишалося все менше. – Вань, до тебе мама прийшла. Хлопчик стривожено подивився на педагога, він думав про те, як доросла жінка може так з нього жорстоко знущатися?! Він вже давно не реагував на жарти інших дітлахів, а тому вони поступово перестали дошкуляти йому. А може матір справді прийшла ?

Хлопчик повільно поплентався за педагогом. Йому вже було зовсім байдуже хто там до нього прийшов. Все, що відбувалося, здавалося йому порожнім і безглуздим. Він зайшов у хол і побачив там жінку. — Ваню, це твоя мати, — ввічливо сказала вихователька. — Ця жінка хоче тебе всиновити, але оскільки ти вже відносно дорослий, вона може… Ваня пильно подивився на незнайомку. Жінка втомлено посміхнулася. Це означає, що в нього буде мати? А як же бути з його рідною мамою, адже вона жива і здорова? Вихователька не витримала допитливого погляду хлопчика. Несподівано для себе самого, маленький хлопчик миттю став дорослим, розуміючим і серйозним. Мені дуже хочеться написати, що мати Вані потім покаялася, зав’язала з пияками і забрала сина. Але це буде брехня. Я вам хочу чесно сказати, що мені дуже хотілося б, щоб кожен із вихованців дитячих будинків колись почув: «Поспішай, так мама за тобою прийшла».

Leave a Comment