Тиждень тому я забрала доньку від бабусі, вона була в гостях. Зазвичай Оленка завжди радісна та весела повертається від бабусі, розповідає, що вони робили, які пироги пекли. А того разу Олена була заnлакана. Я спочатку подумала, може вона впала чи ще щось сталося. Але на дитині не було жодної подряпини. Потім я почала розпитувати Олену, але вона nлакала і не могла заспокоїтися. Що того вечора сталося, я так і не могла зрозуміти. Коли ми прийшли додому, то Олена відразу заснула.
На ранок донька вже заспокоїлася і розповіла мені, що бабуся назвала її злодійкою і стала сильно лаятись на неї. Олена стверджувала, що ніколи й нічого не брала у бабусі без дозволу. Я вірила своїй дитині, бо Оленка навіть мухи не скривдить, не кажучи вже про злодійство. Я одразу зателефонувала своїй мамі: -Ну Що задоволена? Виростила на свою голову малолітню злочинницю! -Мамо, що ти таке кажеш. Ти можеш нормально пояснити, що сталося? -А що цій злодійці було сором но розповідати? -Перестань так називати мою дитину, що у вас там трапилося?
-Я спеціально з картки зняла гроші, поставила їх у гаманець, хотіла на базар уранці поїхати. А дивлюсь – rрошей немає. -Так може, у тебе їх вкрали або ти в інше місце поклала. -Не захищай цю злодійку, їй виправдання немає! За кілька днів мама зателефонувала і сказала, що знайшла свої rроші в іншій сумочці. Вона просто забула з якою сумкою до банку ходила. Я їй сказала, що потрібно вибачитися перед онукою, адже дитина не вин на і дарма пережила такий ст рес. Але мама вибачатися не поспішала. Я такого не очікувала від неї, наші стосунки різко похолонули.