Тимофій вийшов з дверей і побачив сидячого на лавці діда Митю. Він здивувався, адже його nоховали трохи більше місяця тому. Він інстинктивно заплющив очі, а коли відкрив їх, нікого не було. Тимофій обожнював свого дідуся і щороку проводив з бабусею все літо. Йому подобалося прокидатися під щебетання птахів або крики півня. Його улюблениця, літня собака Дуся, зазвичай лежала поруч з ліжком, на килимку. Перше сердечне rоре Тимофій випробував, коли вона пішла з життя, йому було дванадцять років. Його розбудили апетитні аромати, що проникають в його сонний ніс з кухні, де бабуся весь ранок возилася з тістом. О, пироги, які вона готувала, були вишуканими, зі всілякими начинками, бабуся була дуже талановита на кухні. Вона поме рла від хво роби п’ять років тому. Дідусь залишився в хуторі один, відмовившись їхати до них: – Ні, ну як я можу залишити свою Любушку одну?
Однак кличка Мандарин, собака з новорічною кличкою, так і залишилася від Діда. Це було перед самим Новим роком, коли він був новонародженим. Зі столу впав мандарин, собака схопила його і стала їсти, похитуючи головою і висунувши язик. – Ти, Мандарин. Дідусь назвав його Мандарином і почухав йому шию, і з тих пір він таким і залишився. Якщо він дорікав йому, то говорив: – Мандарин, ти, маленьке курча, залиш курей у спокої, а то вони перестануть давати нам яйця. А після сме рті дідуся собака зникла. Шукали скрізь, навіть на kладовищі, але собаки ніде не було видно. За словами сусідів, собака, мабуть, поме рла від нудьги, так як вона обожнювала дідуся. Дід був чудовою людиною, яку всі обожнювали. Він був майстром на всі руки і фантастичним оповідачем.