Вона лежача, це раз. Ти на полях цілодобово, це два. Доглядати її буде хто? Мені? Ти уявляєш, що це таке? Брудні пелюшки, дорогі памперси. А де гроші взяти? Валера змахнув рукою: ”Вирішуй, Ларисо. Відмовишся, я теж з дому піду. Орендую житло і за Іриною сам доглядатиму. А ти живи як хочеш. На розлучення можеш сама подати” – і вийшов із кімнати. Лариса замислилась. Красою і поступливим характером вона не може похвалитися. Щоб за Валерку вийти, стільки інтриг вона провернула. Не моргнувши оком, у подруги під час вагітності забрала. А Валерку переконала, що не його син, а від приїжджого хлопця. Він і повірив, і тепер у бік Гальки і не дивиться. А таке кохання було. І не працює Лариса, бо кому хочеться ламатися за три копійки. А Валера в неї молодець, завжди гроші добрі приносить. А раптом справді піде? Вона кинулася слідом і обняла чоловіка за плечі. – Ну, вибач ти мене, недалеку. Просто розгубилася я, адже ніколи не доглядала. Везь сестру, Валера. Нехай у нас мешкає. Може, й полегшує їй. Він обернувся і зі сльозами на очах, поцілував її: – Я знав, Ларочко, знав. Ти в мене найкраща у світі. То завтра ж і виїжджаю. А ти поки їй місце прибери, щоб було зручно.
За день до будинку під’їхала спеціальна машина і з неї на ношах винесли Ірину. Лариса як побачила, ахнула. Замість активної повненької жінки, на ношах лежала втомлена і худорлява жінка. Жаль мимоволі кольнула її серце. І почалися будні. Якщо спочатку Лариса, долаючи емоції, обтирала чоловіка сестру, то через тиждень збунтувалася. – Не можу більше. То їй води подавай через кожні п’ять хвилин. Годувати починаю, все негаразд. А мені все це пері – скаржилася вона чоловікові. – Ну, потерпи трохи. Скоро Новий курс лікування починається, може, легше буде – заспокоював її Валера. – Я навіть сходити нікуди не можу. Ні в кіно, ні до подруг. Сиджу як прив’язана, – плакала вона. Зрештою, їй усе це набридло. Поки Валера був на роботі, вона почала залишати Ірину одну. Приходила пізно перед приходом чоловіка. -Тільки спробуй. До притулку відправлю – казала вона Ірині. Та покірно опускала очі й мовчала. Мабуть, не хотіла сварок між подружжям. А восени послали Валереві збирати зерно в інший район на тиждень, два. Жінки залишилися самі. – Воду я тобі на тумбочці поставлю, захочеш, дістанеш. Менше під себе ходи, а то так і мокрою лежатимеш. А я піду з подругами погуляю. Ірина тихо почала благати: -Не йди, Ларисо, будь ласка. Відчуваю, погано мені зовсім.