– Як тільки ми одружимося, одразу почнемо збільшувати нашу родину! – Замріяно сказав Андрій, посміхаючись Світлані. – Одразу? – Дівчина подивилася на нареченого з ніжністю. – А навіщо відкладати? Хіба варто створювати сім’ю, якщо не плануєш дітей? Саме така серйозність Андрія у питаннях сім’ї підкорила юну мрійницю Світлану два роки тому. Всі дівчата їхнього курсу були без розуму від високої, інтелігентної та привабливої молодої людини, сина професорів. Які тільки красуні не намагалися завоювати його серце! Але Андрій вибрав скромну ніжну Світлану, чиї батьки були звичайними робітниками. Мама працювала кадровиком на місцевому підприємстві, батько – головний механік. Як і багато студенток, Світлана була закохана в Андрія. Яка ж вона була щаслива, коли він запросив її на побачення! Але ще більше здивувалися її батьки, дізнавшись, з ким зустрічається їхня дочка. Час минав. Молоді люди продовжували зустрічатись. Андрій закінчив університет та вступив до аспірантури, а Світлана готувалася до державних іспитів. У день захисту диплома Андрій зробив їй пропозицію і дівчина з радістю погодилася. Батьки з ентузіазмом почали готуватися до весілля. Світлану запросили працювати на велике підприємство. Все складалося якнайкраще.
7 актрис, которые поменяли себя до неузнаваемости ради роли
Але потім Андрій зробив несподівану заяву. – Андрію, може, почекаємо з дітьми? – обережно спитала Світлана. – Поживемо для себе, облаштуємо власне житло. Адже ми спочатку збираємося жити з твоїми батьками, та й незручно йти в декрет одразу після початку роботи. – Свєта, ми два роки зустрічаємося. Житло у нас є – велика квартира батьків. Та й у тебе бабуся. А роботу ти маєш повне право перервати заради народження дитини! – Стривай, але бабуся живе у своїй квартирі! – Здивувалася Світлана. – Якщо ми туди переїдемо з дітьми, як ми там будемо поміщатися? – Я не кажу, що ми одразу до неї переїдемо. Але бабуся не вічна, її квартиру можна буде продати. Твої батьки зможуть розміняти свою, додати різницю, і ми матимемо просторе житло! Вперше Світлана засумнівалася у ідеальності свого нареченого. Як можна будувати плани, коли бабуся ще сповнена сил? І її батьки навряд чи погодяться розміняти свою квартиру. Вирішивши уточнити, вона запитала: – Тобто ти хочеш, щоб ми продали бабусину квартиру, мої батьки розміняли свою, і все заради нашого житла? – Звісно! – Андрій усміхнувся. – Ех ти, дурненька моя! – Сказав він, розтріпавши їй волосся. – А твої батьки чимось допоможуть? – наважилася спитати Світлана. – Навіщо?
Нам цього вистачить. Тим більше, що їхнє майно все одно дістанеться мені як єдиному спадкоємцю. Світлана все ще сподівалася, що Андрій говорить з найкращих спонукань. – Але я не можу поки що мати дітей. Якщо я піду в декрет, мене звільнять. – Ну й нехай! Нехай потім шкодують, що втратили такого фахівця! – засміявся Андрій. – А якщо мене звільнять, ми залишимося на твою зарплату… – Не хвилюйся! Своїх дітей я зможу прогодувати. – А мене? – Вирвалося у Світлани. – Тебе? – Андрій здивувався. – А твої батьки хіба не допоможуть? Вони ж допомагають зараз. Світлана втратила дар мови. У її голові роїлися несформульовані питання та відповіді. Андрій, насупившись, запитав: – Ти що, вирішила, що я тебе утримуватиму? – Але я втрачу роботу через вагітність… – пробурмотіла вона. – На що я житиму? Я ж носитиму твою дитину… – Мою? – обличчя Андрія потемніло. – Вона буде й твоєю дитиною! Діти – це загальна ответственность. Я їх забезпечуватиму, а ти доглядатимеш їх. Все чесно! – Весілля не буде! – Твердо сказала Світлана, підвівшись.
– Ось на кому я хотів одружитися! – Крикнув Андрій їй услід. – Меркантильна дівчина! Тобі й діти не потрібні, вигадала привід їх не заводити! А чому я маю утримувати дорослу жінку? Світлана навіть не обернулася. Коли мати дізналася, що весілля скасовано, вона не могла стриматися. – Як ти могла? Такий наречений! Ти розумієш, що втратила? Ну і що, що він не хоче тебе утримувати! Він має рацію! Ти доросла, повинна дбати про себе сама. А він хоче сім’ю та дітей! – Мамо, ти не розумієш?! – Світлана була шокована. – Я не зможу працювати у декреті! На що я житиму? Але мати наче не чула. – Можна підробляти, поки дитина спить! Ми з батьком не даремно тебе вчили! Заради сім’ї можна й потерпіти! – Ні за що! – Тоді на нас більше не розраховуй! Ми з твоїм батьком нічого для тебе більше не зробимо! – Чудово! – Крикнула Світлана, грюкнувши дверима. Минув місяць. Мати не розмовляла з дочкою. Світлана намагалася не помічати її ігнор, зосередившись на роботі. На корпоративі Світлана познайомилася з Сергієм – скромним та мовчазним механіком. Вони розмовляли, швидко порозумілися. Їхнє спілкування переросло у міцні відносини. Світлана не пошкодувала, що розлучилася з Андрієм. Вона знайшла любов, повагу та турботу.