Стефанія працювала фельдшером. У дівчини взагалі часу не було ні на особисте життя, ні на щось ще. Вона з головою була у роботі, але інакше тут було неможливо. То дівчину викликали посеред ночі, то вона виходила на роботу замість колеги. Роботи Стефанія не боялася, адже вона робила все, аби не залишитися наодинці зі своїми думками. Батьків дівчини не стало давно. Їй тоді було 10. З нею няньчилась бабуся, яка теж поkинула наш світ, і залишилася Стефанія одна у своєму домі. Якось дівчина прокинулася пізно вночі від kриків, що долинали ззовні. Вона підійшла до вікна і побачила, як горить будинок сусідки Ніни Семенівни, а односельці дивляться на це, кричать і не знають, що робити.
Поки пожежників не було, Стефа забігла в будинок і допомогла старенькій вибратися, а потім і надала їй першу допомогу. Пожежники вже приїхали, але будинок уже не врятували. Через деякий час Ніна Семенівна прийшла до тями і сказала: — Гарна ти людина, Фаню. Не хвилюйся. Скоро ти і чоловіка знайдеш, і дитинка у вас буде … раніше, ніж ти собі уявляєш. Стефанія вже подумала, що старенька марить, але кивнула і сказала: — Все буде гаразд, я це знаю. За кілька днів до баби Ніни приїхав онук Марк зі своєю донькою Машею.
Поки сім’ї не було де жити, Стефа запропонувала їм пожити в її будинку, а заразом і вона зможе доглянути Ніну Семенівну, щоб її опіки швидше зажили. За короткий час Маша звикла до Стефи, почала ходити з нею по п’ятах, повторювати її слова … дівчинці не вистачало жіночої уваги, адже її мами не стало відразу, як вона народилася. Згодом Стефанія почала ловити себе на думці, що вона закохується в Марка, а той сам не уявляв, як він житиме, коли будинок буде готовий, і вони з’їдуть від Стефанії. Якось молоді люди сиділи ввечері на кухні і зрозуміли, що момент настав. Вони взялися за ручки, зізналися у своїх почуттях і більше ніколи руку один одного не відпускали.