Подруга взяла з пологового будинку маленьку дівчинку-відмовницю. Вона хотіла взяти таку дитину, від якої відмовилися, щоб віддати їй все своє кохання. Справа в тому, що у Карини був син, і при пологах лікарі сказали, що він хворий. І він довго не проживе. Але завдяки любові та турботі Карини, він прожив довше, ніж йому давали. Він встиг вирости, навіть одружитися і прожити сімейне життя, хоч і коротке. Сина вона проводила спокійно, бо була готова до цього і лише молилася Богові за його душу. Дівчинку, яку взяли, чоловік також дуже хотів і був дуже щасливий. Вони привели її додому- і в хаті знову настало щастя.
Advertisements
Батьки дуже любили дівчинку, і вона їх теж любила. Через деякий час дівчинка дізналася, що вона — не рідна дочка. Але це не завадило їй любити їх. Адже вони віддавали їй все своє кохання. Дівчинка підросла, вийшла заміж. Моя подруга дуже переживала з цього приводу, тому що вони з чоловіком знову залишилися одні: без доньки їм було дуже важко. Настя переїхала з чоловіком до іншого міста і почала жити своїм життям. Карина іноді відвідувала їх, але все одно пустка в душі залишалася. Якось донька зателефонувала в день народження моєї подруги і повідомила, що вона вагітна.
Advertisements
Моя подруга дуже зраділа, і від думки, що знову в хаті буде малеча, на душі стало спокійно. У них народився хлопчик. Коли їх виписали з пологового будинку, моя подруга була у лікарні. Настя сказала мамі, що має намір назвати дитину на честь загиблого брата. Мати від радості почала плакати, але Настя сказала, що не час сліз, дала до рук онука і попросила потримати його, поки вона вип’є чай, адже їй треба буде дуже скоро годувати дитину. Новоспечена бабуся сказала, що завжди буде поруч і допомагатиме їм до кінця життя.