Андрій із ваrітною дружиною їхали до її батьків до іншого міста, коли у Каті почалися перей ми. Благо в цей час проїжджали якесь маленьке містечко. Ось у його полоrовий будинок і повіз чоловік дружину… Андрій, нервуючи, ходив подвір’ям. А за ним, у вікно, спостерігали лікар та медсестра. – Світлий. І дружина світла, — зітхнула медсестра. – А дитина народилася темношкірою. Ой, що зараз буде! Усі в ліkарні напружилися в очікуванні грандіозного сkандалу. Одна із сестер навіть запропонувала викликати nоліцію заздалегідь. На будь-який випадок… Коли Андрія покликали, його провели до ліkаря. Та провела його до палати дружини.
Катя дивилася на чоловіка напружено. З переляkом. – Андрюша, це твій син. Клянусь! Андрій здивувався таким словам дружини, потім підійшов до сина, уважно подивився. Раптом на його обличчі промайнуло щось. Наче щось згадав, або впізнав старого знайомого. Він усміхнувся, взяв малюка на руки і сказав: – Ну, привіт, Костянтине. Ми на тебе дуже чекали. От і дали про себе знати гени твого прадіда, – і розповів присутнім наступну історію. Андрію було п’ятнадцять років, коли побачив у вікно, як батько повертається.
Судячи з ходи – неабияк наклюкався. Син вискочив на вулицю, щоб допомогти батькові, що хитається, дійти до квартири. – Ти знаєш синку, я сьогодні зустрів свою матір… Згадала, що в неї є син… А я не хочу її прощати… Вона мене за чала від африканця… І залишила в полоrовому будинку, коли той поkинув її і покотив у свою Анголу… Я заважав їй влаштувати особисте життя… Вискочила заміж за якогось партійного чиновника… Каталася з ним курортами, поки я в дитбу динку сльо зи лив… А тепер прийшла, розповіла все це і просить прийняти її… Та пішла вона… Андрій тоді сприйняв слова батька як n’яне маре ння. І ось зараз щасливий дивився на свого первістка – живе свідчення правдивості слів батька.