Ми з родиною, я з чоловіком і сином живемо у власному будинку. До заміжжя в мене була своя, однокімнатна квартира. Після весілля ми продали, купили ділянку в передмісті і почали зводити свій будинок. Будувалиz чоловік разом з батьком і братом. Будинок будували протягом п’яти років. В результаті ми маємо нехай і не дуже великий, але затишний і симпатичний будинок. Ми з чоловіком переїхали в нове житло, коли нашому синочку виповнилося три рочки. Ми хотіли народити другу дитину, сімейний бюджет цілком в змозі забезпечити приріст сім’ї. Але свекруха заперечувала.
— Вам і одного сина досить, — говорила вона. Через десять років після новосілля, я завагітніла вдруге. Дослідження показало, що у нас будуть близнюки. Ми з чоловіком були дуже раді цій новині. Радів і синочок — у нього буде відразу два молодших брата або сестрички. А от свекруха зійшла з розуму. Звинуватила нас в егоїзмі і зажадала перервати ваrітність. Влаштувала скандал і пішла з нашого будинку, наостанок грюкнувши дверима. Що вона там собі надумала за ніч, не знаю, але з ранку почала(K/K) вмовляти сина, щоб перетягнути на свою сторону.
Чоловік навіть слухати не став, сказавши, що наші діти — це наша з ним справа. Інших це не стосується. Тоді вона спробувала переключитися на мене. Спочатку з солодкавою посмішкою намагалася вмовити, потім, отримавши від воріт поворот, почала погрожувати розлученням. Ніби це я за нею заміжня. Зрозумівши, що отак одразу у неї нічого не вийшло, вона почала облогу. Дзвонила, чатувала мене, навіть через сина намагалася діяти. Чоловік каже, щоб я ігнорувала потуги свекрухи. Ми не діти, нам з чоловіком вже під сорок років, самі здатні вирішувати свої проблеми, не сподіваючись на чию б то не було допомогу. Чому ми повинні потурати примхам свекрухи? Але мені дуже хочеться, щоб свекруха змінила свій настрій. Тільки як це зробити?