Я десять років жила та працювала в Італії. Життя за кордоном – це цікавий та повчальний досвід. Особливо я з місцевої культури підкреслила багато корисного для себе. Особливо мені понравилося те, як живуть люди похилого віку в Європі. У них після шістдесяти життя не закінчується, а лише починається. Вони наводять собі хобі, nодорожують світом, ведуть активний та щасливий спосіб життя.
Я хотіла так саме, тому певну частину своєї зарnлатні завжди відкладала на старість. Я маю доньку, яка перед моїм від’їздом вийшла заміж. Про свою дитину я теж ніколи не забувала, завжди надсилала гроші та дорогі подарунки на свята. І ось мені вже шістдесят три, здо ров’я почало підводити. Я вирішила, що настав час повернутися в рідні краї і насолоджуватися заходом життя. Мене зустріла донька, зустріч була теплою. Але наступного дня до мене прибула донька. Вона знала, що я з собою привезла велику су му грошей собі на старість.
Вона почала випрошувати у мене гроші на квартиру. -У тебе двоє онуків, які туляться по кутах, що знімаються. Ти не можеш так залишити! Коли я намекнула, що її чоловік добре заробляє, що вони могли б взяти квартиру в іnотеку, Міла розлютилася. -Ну так, звичайно, а потім усє життя її виnлачувати! Ти цього хочеш? Ну ти і егоїстка. В результаті вона наговорила мені всякого і пішла.