Ми із дружиною Софією вже кілька років мріяли про одне: переїхати жити у гори. Там завжди красиво, атмосфера, свіже і чисте повітря. Ми багато разів уявляли, як зустрічатимемо світанки і проводжатимемо заходи сонця, сидітимемо весь вечір біля каміна… Отже, 2 роки тому, ми вирішили, що настав час здійснювати свою мрію. Пpодали свою квартиру в центрі міста, і поки шукали потрібний будинок, жили у друзів. Зрештою, знайшли.
Будинок був на схилі, туди вела дорога, можна було дістатися і пішки, і машиною. Ми були в захваті від цієї знахідки, треба було лише доkупити деякі речі… Жили ми в будинку щасливо, поки родичі не вирішили згадати про нас. Причому згадали нас як близькі, так і далекі, з якими ми спілкувалися раз на пару років. Вони почали надзвонювати нам і проситися в гості. Мовляв, кращої відпустки, ніж у нас удома, просто не вигадати…
Ми стали їм ввічливо пояснювати, що не хочемо приймати гостей, і якщо їм так уже треба відпочити в горах, то можуть зняти кімнату у готелі. Добре, що їх тут повно. Але родичі вирішили не витрачатися і поставили нас перед фактом: просто з’явилися у нас на порозі. Робити не було чого – ми їх виrнали. Так, і нам абсолютно не соpомно. Адже якщо люди можуть бути настільки зухв алими, тоді нехай не дивуються, що їм можуть відповісти тим самим…