Бабуся Люба думала вже про те, щоб відійти в інший світ. З ранку щільно поснідала і сіла біля віконця -спостерігати за тим, що відбувається.’ Галина, я помру через два дні, якраз в неділю ».Дочка Галя в цей момент якраз готувала обід. Вона застигла з каструлею в руках, на душі було неспокійно.» Що це ти удумала? »» Підійшов мій час. Життя своє прожила, як могла. Допоможи мені помитися і приготуватися. Я трохи пізніше все розповім з приводу похорону. Трохи часу ще є ».» Так давай всіх обдзвонимо, щоб встигли попрощатися ».’Звичайно всім скажи, я хочу з усіма переговорити’ ‘.
Бабуся ледве встала і з допомогою дочки пішла до ліжка. Вона була невисокого зросту, дуже худа. Зморшкувате обличчя випромінювало теплоту і доброту. Сиве волосся було добре причесане і зібране красивими шпильками. Бабуся давно вже не допомагала по господарству, але за звичкою одягала свій улюблений фартух. Вона складав акуратно руки в кишеню фартуха і довго дивилася у вікно.» Мама, мені треба на пошту послати телеграми. У тебе все добре?»
» Не хвилюйся, йди з Богом ».Коли бабуся Люба залишалася одна в квартирі, вона часто занурювалася в свої думки. Пам’ять забирала її далеко-далеко. Ось вона тільки вийшла заміж. І вони сидять з чоловіком біля теплої грубки. Свекруха не дуже її любила. Адже вона була маленька на зріст і було незрозуміло, чи буде з неї толк в селі.» Чи зможе вона народити дитину? » — питала свекруха.А Любаня була працьовитою і майстринею на всі руки. В колгоспі була перпедовицею сільського господарства. Коли з чоловіком будинок затіяли будувати, вона була першою помічницею.
Незабаром будинок побудували, і народилася дочка Галя. Коли дівчинці виповнилося чотири роки, батька забрали на фронт.Баба Люба розплакалася:» Ех, як чекала я тебе голуб мій сизий. Ну, нічого скоро побачимося ».Її важкі думи перервала дочка. Вона вже сходила на пошту і привела з собою доктора. Хороший спеціаліст, багато до нього лікуватися ходили.» Що з вами баба Люба? »» Так все начебто добре ».Доктор виміряв тиск, серцебиття і температуру. Потім покликав Галину і сказав:
» Швидше за все, її сили покидають. Всі показники в нормі. Це важко пояснити, але старі відчувають момент відходу ».У суботу Галя викупала мати і поклала на чисту постіль. Баба Люба лягла і довго дивилася в стелю.Після обіду почала з’їжджатися велика рідня. Першим з’явився Василь, лисуватий чоловік. В руках у нього були повні пакети подарунків. Трохи пізніше приїхали двійнята Руслан і Михайло.Дочка Марія приїхала рейсовим автобусом. Вона була досить повною, але дуже добра. До вечора приїхала наймолодша Милочка. Тепер вона керувала великою установою. У всіх було неспокійно на душі.
В очах блищали сльози. Ніхто не міг зрозуміти, що з мамою відбувається.» Мамуля, ну навіщо ти з нами прощаєшся. Дасть Бог ще проживеш ».» Я вже своє прожила. Завтра поговоримо. До обіду точно не помру ».Діти побажали матері добраніч і вирушили пити чай за великим столом. У кожного з них була своя доля і проблеми зі здоров’ям. Вони були дуже вдячні Галі за те, що та доглядає за матір’ю. Після чаювання, кожен зайнявся справами по господарству. Під час вечері діти баби Люби ділилися розповідями про своє життя, а вона лежала і мовчки дивилася в стелю.
Згадала вона важкі воєнні роки. Навесні ходила збирала гнилу картоплю на полі і траву, щоб дітям дерунів приготувати. У лазні знайшла масло, яким тіло мазали, зраділа. Буде дітям, на чому смажити. Запаси в погребі були заховані за сімома печатками, інакше до травня не буде що садити. А город був єдиним їхнім годувальником. Дітям одяг перешивала зі свого ганчір’я, після смерті чоловіка — з його. Харчувалися в основному тим, що природа послала .. » Потрібно було миритися з усім. Адже це життя! » — відчайдушно сказала баба Люба.Восени вона могла накрити дітям багатий стіл.
Картопля в мундирі і солоний огірок були найкращим ласощами. Іноді могли виміняти картоплю на шматочок цукру. Ось це було свято в будинку.Діти були без сил і худі. Але що поробиш. Навколо війна і голод. Після 40 років баба Люба купила козу. Точніше сказати, вона обміняла її на свій новий костюм і прикраси зі срібла. Шкода було віддавати, але іншого виходу не було.Діти сильно боліли, причому одночасно. Мишко вітрянку один раз приніс. Довелося всіх зеленкою перемазати. Ось такі жабенята вийшли у баби Люби. Хлопчики весь час собі щось могли зламати.
Ігри у них були небезпечні. То в ліс могли піти і загубитися. Після закінчення війни Васька почав курити махорку і молодших навчив. Довелося голос підвищити. Одного разу за домом зібрали хлопчиків і нагодувала гіркою махоркою, щоб знали, як займатися дорослими речами. Довго вони плакали, але з тих пір більше цигарок не брали до рота.Знову баба Люба важко зітхнула:» Адже це життя! Робити нічого!»Дні змінювали дні. Женихи до неї набивалися. Але, щоб вона сказала дітям? Вони не хотіли бачити сторонньогочоловіка в будинку. Злагоджено працювали допомагали матері по господарству.Як же їм відкритися і сказати, що важко одній і тоскно. Часом хочеться поплакатися в чоловічу жилетку і опертися на чоловіче плече.» А якщо дітей ображатиме, я собі ніколи цього не прощу ».В юності стало з дітьми ще важче. У того нерозділене кохання, а Галину любили шалено, але вона не хотіла кавалерів бачити таких. І ось спробуй зрозумій що і кому говорити.» Не треба сльози лити. Заміж за нелюба не пущу ».»Все пройде, пройде і це».Хлопчаки в армію пішли. Відразу згадала воєнні роки. Слава Богу, що повернулися цілими і неушкодженими. Незабаром розлетілися діти, як пташенята з гнізда.
Баба Люба стулила очі і під говір дітей стала засипати.Вранці після сніданку всі зібралися біля ліжка матері.» Прошу у всіх вибачення. Кого чим образила, вибачте мене. Ви повинні допомагати один одному. Мене скоро не стане ».Діти почали обурюватися, але баба Люба попросила їх помовчати:» Коли тільки почалася війна, ми з Галею грілися біля печі і розмовляли. Раптово їй здався плач немовляти. Я попрямувала до дверей, відкрила їх і побачила маленький згорток. Поруч нікого не виявилося. Я акуратно взяла дитину і внесла в будинок. Нагодували, чим були багаті. За хлопчиком так ніхто і не прийшов. Залишили у себе і назвали Васьком. Хороший такий хлопець ріс, допомагав по господарству. Через рік біля військового складу на залізниці побачила дівчину, таку як моя Галя. Сидить у ешелоні і гіркі сльози втирає.
Запитала її, що вона тут робить, а вона сказала, що батьків снарядом вбило і вона залишилася сиротою. Звали її Марією. Забрала до себе додому. Там де двоє, там і троє. Через рік привезли в село купку дітей. Німці спалили їх село, цих ледь встигли врятувати. Попросили розібрати дітей по сім’ях. А хто їх візьме, самим їсти нічого? Дивлюся я, стояли два хлопчики, двійнята піди, притиснулися один до одного і дивляться переляканими очима. Це були Руслан і Мишка. Ясочку я відвоювала у матері алкашки. Вона її жебракувати змушувала і била сильно ».
Діти замовкли і тільки дивилися один на одного.» Тепер ідіть, мені відпочити потрібно ». — сказала баба Люба.» Мама, нам нічого не було відомо! »Тепер ідіть.Баба Люба сама збентежилася. Їй було ніяково поглянути в очі своїх дітей. Діти сиділи на кухні і згадували дитинство. Намагалися відновити пазл минулого.Якщо щось не так, мати їм завжди говорила.» Не займайтеся дурницями. Ви всі для мене однакові. Всі рідні — всіх люблю! » У церкві задзвонили дзвони. Галя зайшла в кімнату матері, щоб запитати, чи не потрібно чого. Старенька лежала широко відкривши очі, а на обличчі її була посмішка. Вона тихенько пішла в інший світ