У магазину сиділа бабуся і просила милостиню. Я ніколи не подаю в таких випадках, тому що впевнена, що людині потрібно дати можливість заробити, а не самі гроші. Також я була впевнена, що такі люди або зловживають алкоголем, або на кого-то працюють.Але ця жінка похилого віку відрізнялася від подібної категорії людей.Тому я дістала з гаманця 100 гривень і дала їй. У відповідь я почула щиру подяку. Вона могла бути в минулому педагогом або артисткою. А на старості років зазнає фінансових труднощів. Мені стало шкода людини.
Купивши все необхідне в магазині, я зібралася йти додому, але побачила, що бабуся теж кудись зібралася. Мені стало дуже цікаво, і я вирішила пройти по ній, тим більше, що вона йшла по тій же вулиці, що і я. Вона теж встигла накупити. І ось вона зникла за дверима старого сараю.Мені додало цікавість, навіщо бабуся туди зайшла. Звичайно, заходити туди однієї було досить небезпечно, адже там могли перебувати й інші люди, крім бабусі. За свій довгий ніс можна було і відхопити. Але, врешті-решт, цікавість узяла верх над страхом.
Те, що я побачила в середині сараю, мене, звичайно, здивувало. Там стояв старий диван, накритий пошарпаним ковдрою, а поламаний стілець був замість стола, на який бабуся почала викладати щойно куплені продукти. Це були хліб, масло і молоко.Від мого несподіваної появи старенька злякалася. Коли пристрасті вляглися, ми з нею розговорилися.Старий сарай став її будинком всього два місяці тому. Чоловік її помер, а квартиру у неї відібрали шахраї. Сарай — це все, що у неї залишилося. Вся її пенсія йде на життєво необхідні медикаменти. А зараз потрібно було думати і про зимовий одяг, тому що холод був не за горами. З речей у неї було тільки те, в чому вона одягнена зараз.
Я захотіла допомогти нещасній самотній літній людині. Для цього я розповіла її історію в соціальних мережах і попросила допомогти їй з житлом. Виявляється, серед нас багато небайдужих людей. Хтось приніс багато зимового одягу, а одна жінка віддала в користування свій заміський будинок з усіма умовами для комфортного проживання.
І ще, ця жінка давно планувала переїхати за місто, але однією якось не хотілося. Тепер вони живуть там разом. Я з подругами часто їжджу відвідувати стареньку, привожу їй продукти. Тепер бабулю не впізнати, вона вся сяє від щастя. Жінки порозумілися. А з настанням весни вони планують засадити город.Повертаючись в черговий раз з гостей, я подумала про те, що навколо нас так багато людей, яким потрібна допомога і людська увага. Їм не потрібно багато чого для щастя, повірте. Всього крапелька вашої уваги.Давайте допомагати нужденним людям, адже, можливо, це врятує їм життя.