Ганна була щаслива. Вона закінчила педінститут і їй зробив пропозицію Артур. Дівчина радісна прибігла додому та поділилася обома новинами з мамою. – У суботу прийдуть свати! – весело сказала дівчина мамі. Та тільки мама не дуже зраділа другій новині. Справа в тому, що Тома, дочка її подруги Соні, була ваrітна від Артура. І про це Ганна не знала. “Сказати чи не сказати?”, думала Марина Петрівна. Вирішила, що поки що краще промовчати. Не псувати радість дочки. А там буде видно… У суботу завітали гості. Ганна була дуже щаслива, а Марина Петрівна, навпаки, похмуро зустріла гостей. – І коли думаєте зіграти весілля? Восени, чи до весни відкладете? – запитала Марина, коли сватання вже відбулося.
– Навіщо відкладати? – підскочив Артур. – Зіграємо у липні. – Так часу не залишилося, – здивувалася Марина. – Встигнемо. У сільраді про розпис я вже домовився, ресторан замовив, за весільною сукнею поїдемо завтра, — самовдоволено посміхнувся Артур. – Коли гроші є, проблеми вирішуються самі собою. До весілля залишалося два дні, коли Тома сама зателефонувала Ганні та розповіла про свою вагітність. – Мамо, не буде весілля, – насилу прошепотіла бліда, як крейда, Ганна. – Томка ваrітна від Артура. Соромно як… З того дня минуло двадцять років. Красуня Ганна досі незаміжня.