Сергій збирався на чергування. Було таке враження, що Марині треба було на чергування. З одного боку, двомісячна Анька не давала спокою, з іншого боку – Сергій. Як завжди, він на півгодини окупував туа лет, потім – ванну. Мабуть він у повному розумінні розумів вираз «мій до дірок», щоранку він мився майже півтори години. Потім йому потрібна була саме його улюблена сорочка, потім не міг знайти другу шкарпетку. І ось так щоранку! У хаті була така суєта і такий галас, ніби Марина збирала чоловіка на фронт. Він дуже поспішав і нер вувався, незважаючи на те, що вона розбудила його рано. Марина йому в контейнерах обід збирала, доглядала Аньку, та ще й бігала за ним туди-сюди. -Де мій носок? – кричав він із спальні. -На ліжку, дорогий, – Марина щосили намагалася відповідати спокійно. -Тут лише один. -Добре подивися, було два. -Я ж говорю тут один носок! Що мені в одному піти?
Марина пішла до спальні, все перекопала, і справді, другого не було. Не було і біля ліжка, і під ліжком. -Заспокой Аньку, я тобі зараз інші дам. Коли Сергій виходив із спальні, Марина подивилася йому слідом. Ось і носок знайшовся, він бовтався з-під гумки трусів. -Сергій, ти як маленький! Вона підійшла до нього і висмикнула шкарпетку. Нарешті, вона його зібрала. У неї було враження, що в неї не тільки Анька, а й синочок є п’ять років. -Ну все, поки що, я пішов. О, я пакет забув. Поцілував її в щічку і вийшов. Потім повернувся по ключі. Все нарешті поїхав. Марина нагодувала малу і нарешті сіла. Навколо був такий безлад, з шафи всі сорочки витяг, у пошуках коханої, вчорашні шкарпетки на підлозі валялися, в коридорі бардак, на кухні гора посуду від сніданку. Так більше не можна продовжувати. Треба щось із цим робити.