На жаль, початок цієї історії не дуже хороший. Я була заміжня десять років. Щаслива в шлюбі ніколи не була. Всі ці роки терпіла алкоголізм чоловіка, побої, вічні розборки. І народжувала дітей, тому що п’яним він ґвалтував мене. Ми жили в маленькому селі, тому від побоїв чоловіка мені особливо нікуди було бігти. Спочатку ми з дітьми ховалися у матері. Але, природно, чоловік там знаходив нас. І навіть одного разу посмів вдарити мою матір. А потім я просто бродила по вулицях з дітьми. Я сподівалася, що він як завжди вип’є пляшку іншу і засне, а ми з дітьми залишимося без побоїв. У свій час у мене була слабка надія, що свекруха зможе вплинути на свого непутящого сина. Але та нічого не робила. Вона була зайнята своїм особистим життям.
Справа в тому, що моя свекруха вийшла заміж вдруге, і чоловік у неї був набагато молодший за неї. Тому у неї своїх турбот вистачало. І нарешті, через десять років до мене прийшло усвідомлення того, що крім мене, ніхто мені не допоможе. Після чергових побоїв чоловіка, я все-таки зважилася подати на розлучення. За це моя свекруха сильно на мене образилася. Сказала, що син зовсім пропаде без сім’ї. І вона не помилялася. Незабаром все так і сталося. Чоловіче мій напився і в мороз заснув прямо на вулиці. Його знайшли вранці, коли вже нічого не можна було зробити. Від горя свекруха злягла, і померла. І раптом виявилося, що будинок вона свій за заповітом залишила мені. За що я їй дуже вдячна, адже у нас з’явилося своє житло. Мій свекор знав нашу історію.