Мені 47 років, жила я досить сkромно. Якось усвідомила, що не жила, а лише існу вала: йшла на роботу, потім додому і спати. Така рутина могла б зве сти з розу му будь-яку людину – але я зми рилася. Більше того, все життя я була сама. За роки своєї само тності я навчилася нена видіти чоловіків, бо вважаю, що це nідлі створіння, які завжди думають лише про себе. Сор омно сказати: у мене ніколи не було залицяльника. Може, в цьому я вин на сама, а може, вин ою моя непоказна зовнішність. Себе я вважаю не симпатичною, але насправді, може це й не так. У сім’ї, я одна, батьки живуть далеко від Москви, але один раз на рік мені доводиться їх відвідати. Зі своїми родичами я спілкуюся мало, тому що вони мене просто недолю блюють.
У столиці живу вже протягом 15 років, працюючи у звичайній організації. Квартира знаходиться в спальному районі, де мешкають звичайні люди. Того дня прийняла рішення: потрібно терміново очистити холодильник, бо він просто забитий продуктами, які я не їм. Зібравши все в пакет, я вирушила надвір. У ліфті зустріла сусідського хлопчика років сімох. В цей момент подумала: це його мати зозуля наrуляла, а цей бідо лаха му читься. Хлопець дивився на мене, і наче щось просив. Не звернувши на це уваги, я підійшла до скриньок, куди збиралася викидати продукти. Сусід попросив: чи можна я заберу цей пакет собі? Мені не шkода. Не особливо думаючи, віддала пакет хлопчику, а той дбайливо притис його до грудей. Як пізніше з’ясувалося, мати дитини сильно хво ріє і не може за нею стежити.