До мене прийшла бабуся зі своїм сином. Їхня історія запам’яталася мені треба. Вона не розуміла, що відбувається, але сер цем відчувала, що щось не так. Їй усе пояснили вже в будинку для людей nохилого віку. Бабуся для всіх була дуже доброю, «божою корівкою». За це з нею потоваришували всі співробітники. Але вона відчайдушно вірила, що син скоро забере її. Син відвідував іноді маму, потім він почав приходити рідше, а пізніше взагалі проnав. Нещодавно бабуся святкувала свої 70. Бабуся була здо ровою.
Якби її любили родичі, вона прожила б з ними ще років 10, але в таких місцях, як будинки для людей nохилого віку, люди часто догоряють. Рік у цьому закладі дорівнює 2 рокам звичайного життя. Часто я помічаю, як вона стоїть біля вікна і з надією дивиться, чекаючи на свого сина. Але, на жа ль, тут у нашому закладі вже всі знають, що Сін за матір’ю вже не прийде. Бабуся якось ляпнула, що має ще одного сина. Але потім зізналася з су мом, що про нього вона не чула вже трохи більше ніж 15 років. Вона навіть гадки не мала, де може перебувати сін.