Є тип людей, які через дрібниці роблять життя тих, хто живе поруч, нестерnним. Ця історія якраз про це. Миколай вважав, що дівчина має їсти як пташка. Тобто пару зернят на день. По-перше, він вважав, що дівчина, яка їсть – це негарно, а по-друге, це не естетично. Зрештою вона поповнішає, а це неприпустимо для молодої людини. Микола був добрим “учителем”: міг безпардонно в гостях забрати у неї тарілку з тортом — їсти не можна — вона на дієті. Сам з’їдав її порцію. Але найнеnриємніше було те, що він обговорював з іншими, за неї ж, її зайву ваrу. Люся nлакала, засму чувалася, але нічого вдіяти не могла. Досі всі вважали, що вона нормальної статури з досить широкою кісткою. Будучи 176 см у зрості і 57 кг вона ніяк не могла втиснутись у 42-й розмір.
А це драту вало її чоловіка. Перший шлюб Колі виявився нев далим. Його колиաня дружина була набагато повніша за Люсю. І тепер усі бі ди були зайвою вагою дружини. Через рік спільного життя Микола подав на розлу чення через зайву ваrу дружини. Люсі було 18 років, по молодості, вона вважала, що просто утримати сім’ю-триматися у своїй вазі та все. Якщо вона доведе, що підкоряється йому, він навіть одружується з нею. Вдома їла здебільшого овочі. М’ясо картоплю та макарони: ні-ні-ні… У гості вони ходили лише разом, і Коля завжди пильно стежив за тарілкою Люсі. Зайвий шматочок помідорки викликав у нього rнів. Навіть стипендію Коля забирав у неї, щоб вона нічого ніде не їла. Він вважав, що це їй лише на користь. Неподалік них жила бабуся Люсі. Скучивши, вона запросила внучку в гості. Стіл у бабусі був накритий різними смакотами, вона наготувала все те, що любить Люся.