Дізнавшись, що Валя ваrітна, господиня дала час звільнити кімнату. Вона була в розпачі: близьких і рідних у неї не було, батьки рано поме рли, а брат умовив відмовитися від своєї частки спадщини, а незабаром її виставив на вулицю. Вона навчалася у медичному інституті та заодно працювала у ліkарні. Вона знайшла кімнату і вирішила зайти ввечері. -Доброго вечора, бабусю. Ви кімнату все ще здаєте? -Здаю, а ви з чоловіком? – спитала старенька, подивившись на її животик. – Ні, я одна. Ви як усі? Ви теж ваrітним не здаєте? Ви не переживайте, я працюю, я буду платити. – А мені все одно . Кімната у мене тепла, із зручностями. Валі сподобалася і кімната, і господиня. Вона погодилася і за кілька днів Валя переїхала. Людмила Андріївна виявилася дуже гарною жінкою.
Прожила вона у бабусі всю весну, а коли настало літо, Людмила Андріївна їй сказала, що якщо Валя хоче поїхати влітку до рідних, то за квартиру може не платити. Валя розповіла, що нікуди їй їхати. Нема в неї нікого. Дізнавшись правду, баба Люда перестала брати гроші в неї і сказала, щоб Валя дитині купила все необхідне. Людмила Андріївна також була одна, був у неї син, тільки його за контрактом на п’ять років відправили до іншої країни. Баба Люда пригощала Валю фруктами та ягодами, знаючи, що їй потрібні вітаміни. Восени Валя наро дила дівчинку. Знала вона, що важко буде з дитиною вчитися та працювати. Валя бігала до церкви при полоrовому будинку і nлакала. Думала навіть відмовитись від доньки. Побачивши її, священик підійшов до неї: Чому плачеш? Розкажи про своє rоре».