Мені було 46 років, коли місяць тому я наро дила близнюків – Артура та Оленьку. Неймовірні емоції, які я зазнала, коли тримала їх на руках, були сумішшю радості, щастя та всепоглинаючого тепла. На жаль, ні моя мама, ні моя сестра не були присутні при їх народженні, як і вся родина мого чоловіка. Вони не схвалювали наше рішення завести дітей у такому віці.
У молодості я була поглинута нічним життям, коктейлями, залицяльниками та нескінченними вечірками. У 22 роки я зустріла Остапа – привабливого, успішного чоловіка. Ми зустрічалися недовго, але якось він різко припинив наші стосунки, змінивши замки на дверях і залишивши мене бездомною і з розбитим серцем. Я дуже стра ждала після нашого розриву як емоційно, так і фізично.
Це далося взнаки на моєму здоров’ї і призвело до того, що я не могла народити дитину природним шляхом. Тому я переключила свою увагу на кар’єру, стала успішним майстром манікюру і зрештою – власницею салону краси. Два роки тому я знову закохалася, цього разу у Дмитра. Незважаючи на вік, ми хотіли мати велику родину. Я пройшла процедуру, постійно молячись за благословення на наро дження дитини.
Коли в мене нарешті народилися близнюки, моя сім’я негативно відреагувала, стверджуючи, що я занадто стара для материнства. Відсутність підтримки була гнітючою, але ми з Дмитром залишалися непохитними у своєму рішенні. Нині моїм дітям уже місяць. Мої родичі, як і раніше, відмовляються відвідувати мене, стверджуючи, що я поставила їх у незручне становище перед знайомими та друзями. Але, дивлячись на своїх малюків, я розумію, що зробила найправильніший вибір у своєму житті – незважаючи на свій вік.