Повернувшись до рідного села, насамперед я пішла до магазину. І тут бачу маму свого першого кохання. Але після її розповіді про сина, мені стало не по собі

Народилася і росла я на селі. Коли мені виповнилося 20, я почала зустрічатись із Тарасом. Він був єдиним сином своїх багатих батьків. Мама була проти наших стосунків, адже ми жили бідно, і вона сумнівалася, що батьки Тараса схвалять вибір сина. Ми вже планували весілля, коли до мене прийшов Тарас і сказав, що ми розлучаємось. Батьки знайшли для нього іншу дівчину – а суперечити їм він не може. Мені було дуже тяжко, тому я вирішила кинути все і поїхати до Італії. Пробула я там понад 25 років, непогано заробила. І ось, коли мені мало виповнитись 50, я вирішила зустріти свій ювілей на батьківщині.

Хотіла піти на могилу своєї матері, розповісти їй про своє життя, дивишся – і придумаю, що робити далі. Повернулась у своє рідне село. Насамперед пішла в магазин, де несподівано для себе зустріла Тарасову маму. Вона виглядала дуже погано, тому я з ввічливості запропонувала їй донести сумку до її будинку. Дорогою вона скаржилася мені на долю, розповідала про свого сина. Виявилося, Тарас разом із дружиною та дітьми багато років тому поїхав до Аргентини. Чоловіка вона nоховала, і вже багато років живе одна. Я розуміла, що старенькій дуже погано, тому вирішила залишитися в неї і допомогти.

Коли ми сиділи на кухні, їй по відеозв’язку зателефонував Тарас. Він дуже зрадів, побачивши мене через стільки років. Розповів, що у розлу ченні вже кілька років. І всі ці роки він думав лише про мене, але не знав, де мене шукати. З того дня ми почали спілкуватися з ним по телефону. Я жила в його матері, виходила стареньку — і вона видужала. Тарас просить мене дати йому другий шанс і переїжджати до нього до Аргентини. Я зараз не знаю, як мені вчинити. Начебто й почуття залишилися, але чи варто їхати на інший кінець світу за примарним щастям?

Leave a Comment