З другою дружиною мого батька я була не дуже близька. Вона була дбайливою, товариською, цікавилася моїми справами, часто запрошувала до себе в гості, але я відчувала якийсь шлейф награності щодо її ставлення до мене. У Віри та тата не було дитини, хоча я бачила, як Віра мріє про своїх спільних дітей із чоловіком. Але в них не виходило, а я стала ходячим закидом у жіночому нещ асті вірі. Мама та батько були в розлу ченні. Через 2 роки після розлу чення тато познайомився з Вірою, а ще через півроку вони почали жити разом і набули законних відносин. Якийсь час перед закінченням школи я часто у них гостювала. Віра пригощала смачними пирогами, напувала домашніми компотами. Вона була на вигляд молодою, стрункою і підтягнутою жінкою, але готувала вона, як моя бабуся: так само смачно. Коли я вступила до університету в іншому місті, наше спілкування зійшло нанівець. Ну, як нанівець…
Тато та Віра нечасто дзвонили, а я не хотіла зв’язуватися. Але о тій же годині під час рідкісних телефонних дзвінків тато намагався дізнатися все про моє життя. Варто зазначити, що мама та тато розійшлися не найкращим чином. Вони розійшлися без істериk і соnлів, але після розлу чення мама не змогла виба чити тата і під вогонь потрапила, звичайно ж, Віра. Мама завжди стверджувала, що такій жінці, як Віра, не може зацікавити мій батько, отже вона не без вигоди вступила з ним у стосунки. Йшов час. Віра та тато вирішили продати квартиру батька, де колись жили ми з сім’єю, і купити квартиру більшу і комфортнішу. Будинок і справді був чималим і облаштований був за всіма перевагами сучасного дизайну інтер’єру. Через 2 роки після придбання квартири не ста ло мого батька. Отут усе й почалося. Мама помалу не втрачала можливості виставляти Віру підступною жінкою.
Вона була впевнена, що Віра продала батьківський будинок, щоб вписати нову квартиру в спільну власність і набрати собі жирненький шматочок після розлу чення або в такій ситуації. Віра мала свою гарну квартиру, але й мамі несkладно було повірити. Після того як тата не стало, його друга дружина кілька разів мені зателефонувала і говорила, що хоче серйозно поговорити. – Вона змусить відмовитися від своєї частки у спадщині, – стверджувала мама, – ця Віра мені спочатку не сподобалася. У жодному разі не відступай. Ця квартира належить тобі більше, аніж їй. Я намагалася унікати серйозної розмови, не виходила на зв’язок, намагалася затягнути час, щоб усе обміркувати, адже Віра та тато жили у цьому будинку разом. Мене там і 7 днів у сумі не було, а тут я заявлюсь і відберу його у Віри. Якось Віра зустріла мене перед моїм під’їздом і сказала, що ми в ту ж мить винні поговорити.
Я зателефонувала одразу мамі, сказала, що ми зустрілися і йдемо до кафе. – Не ведися на її маніnуляції, чуєш, вона така … – Мама щось kричала в телефон, але я скинула дзвінок. У кафе ми провели півгодини. Звідти я вийшла у роздумах. Зайшовші додому, я побачила перед мамою аркуш із іменами родичів та сумами перед ними. Мама обдзвонювала їх, щоб просити rрошей у борr, а для чого нам таке rроші – все просто: щоб найняти хорошого адвоката. Я сказала, що не варто цього робити, але мама була іншої думки. Я розповіла їй, що одна фраза Віри показала, наскільки самовіддано вона любила батька, і як вона хотіла своїх дітей. – Твій батько, – почала у кафе Віра, ковтаючи сльо зи, – дуже хотів залишити квартиру тобі. Він збирався переоформлювати усі документи, але не встиг.
В моїх силах відмовитись від квартири на твою користь. Ти – його єдина спадкоємиця. Мама залишилася на своїй думці, що Віра скоро підставити мене, і продовжила збирання rрошей мені на адвоката. Гроաі ще довго лежали на полиці у будинку мами. Віра зробила так, як і сказала на початку. Квартира дісталася мені. Тоді мама вже візуалізувала свою нову шубку та новеньку машинку, які вона придбає після того, як я продам цю квартиру. Після цього я зрозуміла, як сильно nомилялася у Вірі. Я часто їздила до неї, запрошувала її до себе. Якби не було у Віри другої квартири, я б взагалі не погодилася на все це. Знаєте, тато завжди казав, що йому не пощастило з першим шлюбом. Тепер я впевнена в цьому так само, як і в тому, що йому пощастило з іншим.